"Іди за мною" 

Ісусе, я молодa дівчинa, подобається мені життя таке якe є - біля батьків, родини.
Люблю зустрічатися з друзями, слухати музику, дивитися фільми.
Але чую Голос... я не впевнена, але здається, що це Ти, Господи...

Чи хочеш в одній хвилині змінити моє життя? Потребуєш мене?

Моєї сили, молодої дівчини?

Що хочеш від мене?

Куди Ти ведеш мене, Ісусе???

Господи - Ісусе, якщо хочеш, щоб я йшла за Твоїм голосом, прошу дай мені відваги, щоб я могла залишити свій дім, свої речі, мрії, друзів, а найбільше батьків - це є найцінніший дар, який я отримала від Тебе. Дякуючи їм, можу жити, вірити і прославляти Тебе.

Дай мені сили, щоб змогла щасливо віддати своє життя Тобі.

Знаю, що я слабка, але хочу бути з Тобою і йти за Твоїм голосом, служити Тобі і бути вірною до кінця моїх днів.

Цю молитву, може і лист я написала, коли розкривала своє покликання.

Не було це легко, дозвольте, все не можливо описати, але в декількох словах опишу, як я відкривала своє покликання

Була я дитиною, як і всі інші, дуже часто в нашій парафії на Стрільчисках організовував о. Андрій Рамс реколекції. Питався дітей ким хочуть стати в майбутньому, кожен розповідав про свої бажання - один хотів бути лікарем, інший вчителем, а коли черга дійшла до мене, то я довго не задумуючись, сама не знаю чому сказала - монашкою. Отець був дуже здивований, але в цей час я нічого серйозно не думала, сказала, бо сказала. Після Служби Божої, отець подарував мені книжечку, на якій було написано - "Євангелія Св. Луки" і побажав, щоб я в цьому виборі була вірна, тому що це найгарніша дорога.

Але я дуже скоро про це забула, підростаючи моє життя змінювалось, з'явилися нові друзі, хлопець. 

Від 16 років в мене почався період дозрівання, де часом і не хотілося чути про Бога, Церкву.

Проте в цей час Ісус піклувався про мене, ставлячи на моїй дорозі людей, що допомагали мені і приближували мене до Нього.

Десь в серці почали з'являтись думки про монастир, бажання, зриви до молитви, адорації. Але я не хотіла до кінця цього приймати і заглушувала свої мрії. Друзі в цей час були важливіші і хлопець з яким я зустрічалась, все це трохи змінило моє мислення про монастир.

Так склалося,  що в нашій парафії є Сестри Служебниці НДМ і вони організовували дні зосередження, ми з подругами пішли до сестер.

Там було інакше - тиша, спокій, я дуже мучилась, бо цілий час чула, що хтось кличе мене, хоче, щоб змінила своє життя, але я втікала від того голосу.

Прийшов час закінчення 11 класу, всі вчителі питалися куди далі буду поступати, а моєю мрією було поступити в медінститут, то так і відповідала, що туди поступаю, хоч в серці відчувала, що це буде по інакшому.

Місяці летіли далі, ходила я до Костелу, щораз то більше мене туди тягнуло як магнітом. Почала читати Святе Письмо, відмовляти розарій. Під час однієї служби отець сказав, що приїжджають Сестри Служебниці і в Крисовичах відбудуться реколекції для дівчат. Я вже знала, що на тих реколекціях зміниться моє життя.

І так сталось, що там і зловив мене Ісус і я вже не мала сили втікати від Нього.

Дуже багато під час реколекцій допоміг мені  о. Херубін, сказав слова, які я не забуду до кінця: "Ніхто ніколи не втече від Нього, Він тебе вибрав і не покине ніколи".

Сестра Еміліяна запитала, чи не хотіла б я їй допомогти їздити по хворих. Мені сподобалось, що зможу більше взнати про сестер і допомагати іншим. Їздили ми разом, дуже багато я навчилась і це мені допомогло, бо в цей час мені здавалось, що я ближще є до Ісуса, власне в тих хворих, бідних Він на мене чекає.

Але сатана не спить, це йому не подобалось і він почав шкодити. Переживала я дуже важкі хвилини, але сьогодні я знаю, що це було випробування - кого я виберу. Тяжким моментом для мене було сказати  батькам, родині про свій вибір. Проте, хоч моїм батькам не було легко, але вони прийняли це і не забороняли мені, але на цьому мої випробування не скінчились.... були хвилини, коли я думала що самотня, не мала підтримки від найближчих, були хвилини, що я думала, що зле вибрала, що я собі це придумала. Але я молилася, в цей час тільки на Нього покладала надію, вірила, що допоможе мені це пережити.

Годинами сиділа в Церкві молячись Розарій і просила Марію, щоб взяла мене за руки і повела туди, де Ісус приготував дорогу і місце для мене, туди де маю йому служити.

Також в цей час тихою молитвою і добрим словом підтримував мене мій настоятель о. Януш Поток, людина, яка знала про мій біль і боротьбу, підтримувала мене в кожній хвилині коли була потреба.

Таке досвідчення ще більше утвердило в мені те, що хочу служити Ісусу.

Сьогодні я можу подякувати всім хто допомагав відкрити мені моє покликання. Служу я вже Ісусу в монастирі Сестер Служебниць НДМ - 9 років, не є цей шлях легким, але дуже гарний.

Я вибрала Його і вибираю кожного дня Його - Ісуса, але Він перший обрав мене.

Дорогі дівчата, якщо відчуваєте в серці Його голос, не бійтесь відповісти "Так" на його запрошення, після такої відповіді у вашому серці оселяться радість і щастя.

Ми молимось за Вас.

с.М. Камілa