2020-06-16
Утіш, Господи, усіх, з усіх сил, бо надто страшне безсилля...
Тим, хто боїться помилятися – нагадай, що Ти любиш, хай там що...
Тим, хто застрягли у виборі, як в сипучих пісках – подай руку.
Тим, хто сумують так завзято і невидимо, що ніхто цього не помічає – подай дар сліз.
Тих, хто посиніли від люті – ніжно обійми.
Тим, хто навіть влітку мерзнуть в руки – похукай на пальчики.
Тим, у кого завжди дзюраві шкарпетки – скажи, що і це не назавжди...
Тих, що не люблять, коли їх жаліють – утіш непомітно...
Тих, хто завжди серйозний – полоскочи...
Утіш тих, кого люблю так сильно, що забуваю їм про це казати...
І тих, що в полі підстрибують, бо хочуть торкнутися Неба...
так, щоб ближче до Тебе...
Утіш, Господи, усіх..!
Навіть сумного лебедя з опущеною головою
і бджолу, що заховалась від дощу на моєму віконечку,
а ще ящірку, яка загубила хвоста і боїться, що новий не виросте
і павука, який як Сізіф плете й плете павутиння і ніц не видно...
Утішителю, усіх душ,
зліпи розбите, відбудуй розсипане,
утіш кожне серце, що в зажурі, жалобі і ледь-ледь б’ється...
Усе наповни й повсюдно, скрізь і завжди – будь!
Юлія Вінтонів
2024-03-28 13:43
2024-03-28 13:42
2024-03-27 17:03
2024-03-26 19:34
2024-03-26 19:32