2020-06-13
Чудо помноження хлібів було для євреїв явною ознакою того, що настав час Месії. Саме після цього чуда вони хотіли взяти Ісуса, щоб проголосити його царем, Месією. В очах натовпу Ісус був би ідеальним правителем, оскільки міг забезпечити хлібом своїх підданих без їх зусиль і праці. Свідкам чуда помноження хлібів здавалося, що завдяки царюванню Ісуса могло б здійснитися легке і швидке повернення у втрачений рай.
Чудо помноження хлібів виявило відмінність бажань і очікувань учнів і самого Ісуса. Христос знав, що повернення у втрачений рай буде для людини важким і болючим, бо туди веде "вузька стежина" і "тісні ворота". Достаток "хліба насущного" і повне вгамування фізичного голоду могло бути лише обіцянкою задоволення найважливішого "голоду", найглибшого стремління людини - стремління до Бога. Чудесно помножений хліб був знаком "хліба, який дає життя вічне". Ісус знав, що причиною людських нещасть на землі є не фізичний голод хліба насущного, а незадоволене прагнення до Бога.
Коли люди з натовпу помітили, що Ісуса немає і не має також його учнів, вони сіли в човен, прибули до Капернаума і там їх шукали . І коли виявили його на протилежному березі, вони звернулися до Нього: "Равві, коли Ти сюди прийшов?"
Натовп першим поновлює діалог з Ісусом. Люди заговорюють з Ісусом, але лише для того, щоб нав'язати Йому власний спосіб бачення і розуміння дійсності. Саме питання - це завуальована спокуса Ісуса. Диявол, спокушаючи в раю, теж починає діалог постановкою питань. Це підступна тактика, що дозволяє приховати основні мотиви і цілі ініціатора діалогу. Натовп не слухає Ісуса і його повчань, він хоче, аби Ісус сам почав його слухати. Розшукуючи Ісуса, люди приховують ці бажання за безневинно звучним питанням: "Равві, коли ти сюди прийшов?"
Ісус, проте, не відповідає на цю завуальовану спокусу, а ясно і рішуче розкриває мотиви, що змусили євреїв шукати його. Те, в чому вони самі не зізналися, сказав Ісус: Істинно, істинно говорю вам: ви шукаєте мене не тому, що бачили чудеса, але тому, що їли хліб і наситилися. Урочистим формулюванням Істинно, істинно говорю вам Ісус додає міцність і силу простим і ясним словам, оскільки Він хоче, аби євреї зрозуміли їх сенс і значення.
То були неприємні слова. Багатьом слухачам вони повинні були заподіяти сильний біль. Багато хто повинен був відчути себе розчарованими "неприємною відповіддю" Ісуса на "ввічливо поставлене питання". Можливо, вони дивувалися і запитували один одного, що сталося з тією звичайною доброзичливістю Учителя, яка ще вчора змусила його поклопотатися про голодних.
Ви шукаєте мене не тому, що бачили чудеса, але тому, що їли хліб і наситилися. Ісус говорить ці слова євреям в ім'я істини. Зв'язок з Ісусом може бути заснований лише на істині - на істині про саму людину і на Істині про Бога. "Розшукуючи Мене, Ви не шукаєте Бога, і слухаючи Мене, не хочете почути Слова Божого" - таку "істину" Ісус хоче відкрити євреям, які прийшли до Нього під впливом враження, викликаного дивним помноженням хлібів. Ісус хоче викрити двозначність і нещирість тих, що йдуть за Ним: адже однієї фізичної присутності учнів Ісусові недостатньо, Він бажає володіти їх серцями.
Участь в Євхаристії вимагає від нас прийняти правду про самих себе і про Бога. Ісус бажає, аби участь в Євхаристії була для нас часом, повним щирості, "часом правди". Євхаристія повинна лікувати нас від нещирості і моральної брехливості, має бути джерелом ясного бачення себе, розуміння відмінності між бажанням хліба насущного і прагненням до Бога, до виконання Його волі. Євхаристія зобов'язує нас до глибокої внутрішньої порядності, до ясного усвідомлення питання: "Чому я йду за Ісусом, чому шукаю Його?"
Без відповіді на це питання наша участь в Євхаристії може виявитися поверхневою і двозначною. Без відповіді на це питання Євхаристія не матиме принципового впливу на наше життя: на наші бажання, стосунки, поведінку і діяльність.
Своїм несподівано "суворим вітанням" Ісус зовсім не бажає відштовхнути учнів, що йдуть за ним, Він лише хоче показати, яким має бути глибинний сенс людських прагнень і цілей: Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував.
Викриваючи зайву заклопотаність учнів хлібом насущним, "їжею тлінною " Ісус в той же час хоче збудити в них бажання і потребу в "хлібі, який існує вічно", - а це прагнення до Бога і до виконання Його волі. Надзвичайне чудо помноження "хліба насущного" повинно бути обіцянкою, що Ісус може так само утамувати їх духовні печалі і спрагу, як вгамував їх голод до хліба насущного.
Моєю їжею є виконання волі мого Отця. Ісус бажає, аби те, що було його основною турботою і прагненням, стало також турботою і прагненням його учнів. Всіх, хто бере участь в Євхаристії, Ісус закликає до такої ж позиції: у всьому шукати волю Отця небесного. Відповідь на питання, чого ми насправді шукаємо в Євхаристії, може виявитися для нас дуже важкою, бо часто, не знаючи самих себе, своїх найбільш глибоких мотивацій, внутрішніх відчуттів, бажань і потреб, ми опиняємося в полоні ілюзій і двозначностей відносно того, що є в нас. Відповідь на це питання зажадає від нас великої щирості, глибокого проникнення в наші серця і в той же час - їх відкритості світлу Ісуса. Завдяки цьому ми зможемо правильно зрозуміти, які мотиви керують нашими бажаннями і потребами, а також діями, ними обумовленими. Саме Ісус, при нашій наполегливій співпраці, може дійсно показати нам те, що є в нас. Він єдиний не потребує "ні чийого свідоцтва про людину", оскільки сам знає, що ховається в людині (Ів. 2, 25).
Коли Ісус сказав людям з натовпу, що вони повинні перш за все піклуватися про ту їжу, яка існує вічно, то вони відразу ж стали відвертими і готовими прийняти слова Ісуса: Що робити нам, щоб діла Божі чинити? Проте готовність євреїв виявляється лише зовнішньою і поверхневою, вона не містить в собі віри в Ісуса Христа як Месію.
Незрідка і ми маємо саме таку зовнішньою готовністю і схильністю, яка такою лише видається. Як євреї, ми запитуємо: " Що робити нам, щоб діла Божі чинити?" І здається нам, що ми готові зробити все, чого Бог від нас побажає. Зрозуміло, ми виконували б те, чого Він від нас бажає, якби його бажання збігалися з нашими людськими пристрастями і стремліннями.
Якщо ми своєю участю в Євхаристії абсолютно щиро запитаємо "Що робити нам , щоб діла Божі чинити? " , то Ісус нам відповість. Проте ми повинні усвідомлювати, що Його відповідь (подібно до того, як це було у випадку з євреями) може здатися нам позбавленою сенсу і людської логіки. Те, чого Бог добивається від людини, може деколи здаватися просто абсурдним і шокуючим.
Євхаристія вчить нас справжній готовності до виконання задумів і справ Божих, справжній відвертості, оскільки вона нагадує про повну готовність Ісуса до виконання волі Отця. Воля Отця по відношенню до Ісуса - міркуючи по-людськи - також здавалася абсурдною, перечила людській логіці. Який сенс могли мати страшні муки і смерть на хресті, яким піддавали рабів і злочинців? Який сенс могли ми побачити в тих образах, знущаннях, богохульствах, яким піддавали Ісуса Христа євреї і язичники? Євхаристія вчить нас, що плани Божі не є планами людськими, і думки Божі не є людськими думками (Мт. 16, 23). Участь в Євхаристії вчить повному відданню себе в розпорядження Бога за прикладом Ісуса Христа, що беззастережно віддає себе в руки Отця свого.
На питання євреїв Ісус відповідає: "Діло Боже - вірувати в того, кого він послав ". Останнім "звершенням" Бога на землі є жертва людині Втіленого Сина Божого. А виконання людиною "задумів Божих" повинно полягати в прийнятті особи Ісуса Христа як остаточної мети і сенсу власного життя.
Коли Ісус призвав натовпи повірити в свою Божеську місію, євреї скористалися ситуацією, аби поставити Ісусові чітку умову, при якій вони готові визнати його Месією. "Який же знак твориш ти, щоб ми побачили і увірували в тебе? Що вчиниш? Батьки наші манну в пустині споживали, як ото написано : Дав їм хліб з неба їсти". Цими словами євреї хочуть ще раз навести Ісуса на думку про їх власні бажання і потреби. Вони хочуть, аби Ісус зробив "хліб насущний" не лише свідоцтвом віри, але метою і сенсом віри в Нього. Метою месіанського пришестя Ісуса євреї хотіли бачити дешеве і легке здобуття хліба.
Проте Ісус звертає увагу натовпу на те, що "манна", тобто хліб, що випросив Мойсей, була даром тимчасовим і недовговічним, таким же тимчасовим і недовговічним, як і чудо помноження хлібів. Істинно, істинно говорю вам: Не Мойсей дав хліб вам з неба, лише Отець мій дає вам хліб правдивий з неба. Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає .
Євреї не зрозуміли цих слів Ісуса. Вони вирішили, що Ісус прийняв їх умову визнання Його Месією і ще раз жертвує "хліб насущний", який вони їли вчора. Тому вони з ентузіазмом кричать: Господи! Хліба такого давай нам повсякчасно.
Слова ці нагадують прохання самарянки біля колодязя Якова: Дай мені цієї води, аби мені не мати спраги і не приходити сюди черпати (Ів. 4, 15). У проханні євреїв, як і в проханні самарянки, висловлюється бажання жити легко, без великих зусиль, без проблем.
Використовувані в проханні слова "завжди", "ніколи більше" передають бажання, аби "раз і назавжди" були вирішені всі людські проблеми, аби не було необхідності працювати і боротися. Безліч віруючих людей розглядають віру як інституцію, в якій можна вирішити проблеми і труднощі, нерозв'язні іншими методами. Подібно до натовпу євреїв, подібно до самарянки, ми часто хочемо змінити наше життя без зусиль, без боротьби, без жертви. Ми хотіли б так змінити наше життя, аби ніколи більше не боротися з недоліками своїми і інших людей, аби не падати, не страждати, іншими словами, за будь-яку ціну уникнути хреста. Деколи ми буваємо такі нерозсудливі, що теж приймаємо "рішення", в яких повторюються згадані слова "ніколи більше", "завжди" і тому подібне . Ці "тверді рішення" обіцяють дати нам перш за все краще самопочуття і нібито гарантують, що з цих пір неодмінно буде "краще", що означає "легше".
Проте Євхаристія, вводячи в Пасхальну Містерію смерті і воскресіння Ісуса, роз'яснює нам, що Ісус не жив на землі як в раю, Він виявився в драматичній ситуації людини, що живе після первородного гріха. Він перейняв на себе наш гріх зі всіма його наслідками, хоча Сам був безгрішний. Отже, Євхаристія є запрошенням прийняти драматизм власного людського існування за прикладом Ісуса Христа. Нагадуючи про страждання, смерть і воскресіння Ісуса, Євхаристія роз'яснює нам, що Ісус не уникав боротьби і жертви, а перейняв на себе важку долю людини.
Отже, участь в Євхаристії є для нас запрошенням зайняти позицію боротьби, змагання, праці і жертви за зразком Ісуса Христа. Христос раз і назавжди здолав трагізм нашої людської дійсності. Кожен з нас, спираючись на силу Його прикладу, повинен зробити те ж саме в собі самому. Це ж- хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я-хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу.. Після цих слів слухачі Ісуса, нарешті, зрозуміли, що Ісус говорить про себе самого як про живий хліб. Тому євреї стали сперечатися один з одним, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?"
І ось настав момент, коли Ісус підкреслено оголошує всю правду про Себе як про Живий Хліб, правду про суть Євхаристії: Істинно, істинно говорю вам: якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матиме життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним; і Я воскрешу його останнього дня.
Проте натовп шукав не глибинного "сенсу речей", а вирішення чисто земної проблеми "хліба насущного", тому мова Ісуса здалася їм незрозумілою і важкою. Навіть багато хто з Його учнів, які чули ці слова, говорив: "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?" З того часу деякі учні відійшли від Нього і більше з Ним не ходили. Ісус не збирав довкола себе учнів за будь-яку ціну, ціною компромісів, напівправд і дешевих обіцянок, ціною "хліба насущного". Праця добування хліба насущного може бути приводом не для спокуси Бога, але для заклику до пошуку Його.
Ісус вимагає від своїх учнів, з одного боку, повної довіри до себе і свого вчення, а з іншої - перейняття на себе позбавлень і праці для добування хліба насущного. Ісус вимагає радикальної участі людини і в житті вічному, і в житті скороминущому. Євхаристія не може бути способом ізоляції від повсякденних знегод, навпаки, вона сполучає життя вічне з нашим земним життям, любов Бога з людською любов'ю. Євхаристія повинна сполучати небо і землю, діла Божі із справами людськими", бо в Ісусові сам Бог дарує нам дійсність як вічну, так і скороминущу.
Цей момент, критичний для багатьох учнів, Ісус використовує, аби випробувати віру і найвірніших своїх учнів - віру Дванадцяти: Невже і ви бажаєте відступитися? Повну довіру від імені Дванадцятьох виражає Петро: Господи,а до кого ж іти нам ?Це ж у тебе-слова вічного життя. Ми й увірували і спізнали, що Ти- Божий Святий. У Євхаристії ми виражаємо нашу повну довіру Ісусові, як і Він сам повірив своєму Отцеві. Через Євхаристію ми висловлюємо бажання, аби нас в нашому житті вів сам Бог, як Ісуса вів сам Його Отець. Беручи участь в Євхаристії, ми підтверджуємо, що Він є нашим єдиним виходом, єдиним рішенням на дорозі нашого життя.
Джерело: Католицький Оглядач
2024-03-28 13:43
2024-03-28 13:42
2024-03-27 17:03
2024-03-26 19:34
2024-03-26 19:32