"Я - хліб життя. Хто приходить до Мене - не голодуватиме; хто вірує в Мене - не матиме спраги ніколи" /Ів. 6, 35/
Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (cілезькі)
Congregatio Sororum Servularum Beatae Mariae Virginis Immaculatae Conceptae  -  de silesia
Прийди, Святий Духу, наповни серця своїх вірних і запали в них вогонь своєї любові.
Хто такий Едмунд Бояновський? Якою була його дорога до святості?

2018-08-07

Хто такий Едмунд Бояновський? Якою була його дорога до святості?

Безупинно шукаємо доріг, котрими треба іти, щоб наше життя було світлом для інших, а наша присутність у світі — Доброю Новиною.

В Христовій Церкві надалі проявляється сила діяння Святого Духа, плодом якої стала харизма любові та простоти в житті блаженного Едмунда Бояновського. Ким був Едмунд Бояновський і якою була його дорога до святості?

Народився 14 листопада 1814 року у Польщі в Грабоногу біля Гостиня в родині землевласника. Подією з дитинства, яку часто згадував Е. Бояновський, була благодать вислуханої ревної молитви його мами про здоров'я для дитини перед фігурою Страждальної Матері з помираючим сином на руках в базиліці отців філіпінів на Святій Горі в Гостиню, коли лікарі вже не давали йому можливості лікування важкої хвороби.

Батьки хотіли дати Едмунду добру освіту. Спочатку навчався вдома, тоді особливий вплив на розвиток його особистості вніс вчитель отець Яків Сівіцький. В 1832 році — як 18-річний юнак — Едмунд розпочинає навчання у Вроцлавському Університеті. На жаль, через важку хворобу легенів, змушений був покинути навчання.

Невдовзі включається в апостольську працю, метою якої було моральне та культурне оновлення народу. Не зважаючи на власні страждання, він зумів спрямувати свою природну вразливість на потреби інших: як землевласник, особливо зацікавився проблемою покращення умов життя найбідніших людей. Загальну пошану отримав Едмунд Бояновський під час епідемії холери, яка в 1849 році навідала Гостинь і околиці, коли, ризикуючи життям, доглядав хворих. Тоді він також не залишався байдужим до долі багатьох сиріт, для яких при співпраці з іншими землевласниками засновує так званий Інститут — Дім Милосердя. Особисто зайнявся влаштуванням дому, збиранням потрібних матеріальних засобів. Особливо хотів забезпечити дітям найкращі умови розвитку, щоб сирітство не кидало тінь на їх подальше життя. Діти, відчуваючи його щиру любов, спонтанно називали його татом.

Однак те, до чого готував його Бог, щойно кристалізувалося. Він розумів, що одягнути бідних і накормити голодних це мало... Знав духовний клімат часу, в котрому жив. Був переконаний, що в людях треба ще охороняти те, що найцінніше — любов до Творця, культуру та піднести рівень освіти. Почав відкривати сільські світлиці для дітей з конкретною добре продуманою програмою виховання. До помочі зголосилися сільські дівчата і це власне вони, котрих духовною та інтелектуальною формацією Едмунд зайнявся особисто, стали євангелічним зерном, з якого виросло Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Відтоді Е. Бояновський все своє серце, здібності і збереження присвятив справам саме цього діла.

У всьому характеризувала його глибока віра. Щоденно старався бути на Євхаристії, його побожність була глибоко марійна. Огортало його прагнення особистого наближення до Бога. Едмунд до кінця життя залишився у світському стані, хоча священство було його великою мрією. Для сучасників був апостолом християнської ієрархії цінностей, апостолом культури, надії та милосердя.

Останні місяці життя Бояновський провів у свого приятеля о. Станіслава Гебуровського, настоятеля в Гурце Духовней. Завжди цікавився справами Служебниць, зустрічався з ними і вів листування, спілкувався з фундаторами нових домів. Едмунд Бояновський відійшов до вічності 7 серпня 1871 року в Гурце Духовней у віці 57 років. Він залишив сестрам свій духовний заповіт, заохочуючи до життя в любові та простоті, а Церкві - Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, котре в сьогоднішньому світі надалі розвивається і намагається бути продовженням його доброти та безкорисливого служіння.

Життя Едмунда Бояновського, що ґрунтувалось на конкретних реаліях родини і народу, було сповнене піклуванням про людину і Бога в глибині її душі. Це було постійне слухання Божого голосу, який вів його дорогами святості, красу якої для мирян відкрито лише після ІІ Ватиканського Собору. 13 червня 1999 року, папа Йоан Павло ІІ проголосив Едмунда Бояновського блаженним, ставлячи його як приклад водночас для мирян і богопосвячених осіб.

 

С. M. Кароліна Баран

Жити Словом Божим
aside image